In Odesa, we have a small but very warm and thoughtful community of young readers. After their first shared reading meetings, the participants suggested a special kind of session – to read texts they had written themselves. This idea felt both exciting and a little challenging for us. But that is exactly why the meeting became so valuable. The young people brought their own texts, but they read them “anonymously” – without knowing who had written each new piece. This made it possible to talk about the texts freely, carefully, and without judgment, focusing not on who wrote the words, but on what could be felt in them.

We would like to share a short part of a poem by Alisa, one of the participants in the shared reading group:

This darkness, or rather the creatures in it,

They are like something from a fairy tale, not real in this world...

And I set out from a haven of hope,

To search for myself, not for these creatures.

What do you feel in these lines? What thoughts do they bring to you – and why?

---

В Одесі у нас склалася невелика, але дуже тепла й уважна спільнота молодих читачів і читачок. Після перших досвідів спільночитання учасниці й учасники запропонували особливий формат зустрічі – читати тексти, які вони написали самі. Ця ідея водночас зацікавила й збентежила нас. Але саме тому зустріч виявилася особливо цінною. Молоді люди принесли власні тексти, проте читали їх «інкогніто» – не знаючи, хто є автором чи авторкою кожного наступного уривка. Це дало змогу говорити про тексти вільно, уважно й без упереджень, зосереджуючись не на тому, хто написав, а на тому, що відчувається в словах.

Ділимося з вами уривком із вірша Аліси, учасниці групи спільночитання:

Ця темрява, а точніше істоти у ній,

Вони казкові, таких не буває у світі...

І я вирушаю з вирію надій,

На пошуки себе, а не цих створінь.

А що ви відчуваєте у цих рядках? Які думки вони у вас викликають – і чому?